ВИЗНАЧЕННЯ МОЖЛИВОСТІ ОТРИМАННЯ МІНІМАЛЬНОГО РАДІУСА МІСЦЯ ЗГИНАННЯ ПРИ ПРОФІЛЮВАННІ

Анотація

Зростаюча потреба в якісних профілях зі сталей різних марок поставила перед виробниками гнутих профілів завдання щодо коригування оцінок міцності та пластичних властивостей вихідних матеріалів. Питання про руйнування матеріалів у процесі профілювання (насамперед про мінімальні допустимі радіуси згинання) раніше вирішувалося на базі їх відносного подовження δ₁₀. Однак надалі було доведено, що коректнішим показником пластичності матеріалу для профілювання слід вважати відносне поперечне звуження ψ_ш. Виходячи з оцінки пластичності,  були розроблені методи визначення мінімально допустимих радіусів згинання. Однак, оскільки ψ_ш при одновісному розтягуванні не дорівнює ψ_ш при двовісному розтягуванні, яке має місце на зовнішній поверхні місця згинання, необхідно вводити коригувальні коефіцієнти. Необхідність урахування впливу схеми напружено-деформованого стану призвела до появи уточнених коефіцієнтів, точне визначення яких найчастіше є неможливим. З порівняння питомої роботи деформування при згинанні з критичною роботою руйнування в роботі отримано критичний радіус руйнування r_к, який, при згинанні сталі Ст3сп, дорівнює 0,16. Для сталі 09Г2 критичний радіус руйнування дорівнює 0,27. У роботі встановлено, що зі збільшенням кута підгинання, величина критичного радіусу також збільшується. Технологічні радіуси згинання мають відрізнятись від розрахункових значень критичного радіусу згинання коефіцієнтом запасу міцності. Для поштучного процесу профілювання, коли мають місце наклеп і задирки на кінцях смуги, відносний мінімальний внутрішній радіус місця згинання слід визначати за формулою r_min=(2,8…3,5)r_к. У роботі методом механіки суцільних середовищ із використанням поля швидкостей переміщень визначено питому роботу деформування елементарного обсягу місця згинання при профілюванні. З порівняння питомої роботи деформування при згинанні з критичною роботою руйнування отримано критичний радіус руйнування. В роботі встановлено, що технологічні радіуси місць згинання повинні відрізнятися від розрахункових значень критичного радіусу згинання коефіцієнтом запасу міцності.